Сьогодні усі теологи знають, що Йоан Хреститель був обітованим пророком (Іс. 40:3; Мал. 3:1), який приготував шлях ГОСПОДОВІ, але був не прийнятий книжниками: “…а фарисеї і законовчителі відкинули спасаючу Божу волю для своєї особи, не хрестившись від нього.” (Лук. 7:30). Чи не повторюється тепер те ж саме, що сталося і тоді? У Лук. 19:44 Відкупитель навіть плакав про Єрусалим і сказав: “…за те що ти не впізнав часу милостивого відвідування твого”. Чи не відкидають і сьогодні спасаюче Боже рішення ті, які відмовляються вірити і хреститися по Біблії? Цього, звичайно ж недостатньо, щиро молитися за релігійною традицією в “Отче наш”: “…Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя…”, якщо люди зовсім не думають про те, щоб творити волю Божу, яка була відкрита тільки в слові Божому.

Чи не повторюється у наш час і те, що ГОСПОДЬ сказав тоді: “Горе вам законовчителям! Бо ви відняли ключ до пізнання спасіння; ви самі не увійшли і перешкодили увійти тим, які хотіли увійти.” (Лук. 11:52). Чи не будують усі своє власне царство і свою власну церкву? Чи не мають усі своїх програм? А що ж з тими, які з’являлися починаючи з реформації і аж до пятидесятницького руху, і які все ще сповіщають своє власне євангеліє?

Всесвітня церква прагне до релігійної єдності всіх християнських віросповідань і врешті-решт до єдності всіх релігій під керівництвом глави, як всесвітнього авторитету, посилаючись на Йоан. 17: “…щоб усі вони були одно!” Папа Франциск, заступницьки, вибачився перед усіма інаковіруючими, починаючи від вальденсів і до пятидесятницького руху, які колись переслідувалися католицькою церквою. Так, більше не повинно підкреслюватися те що розділяє, а те, що тільки об’єднує всіх, тобто загальне визнання приналежності до “триєдиного бога”. Об’єднання церков, з поглядом на 500-річний ювілей реформації в 2017 році, має абсолютну перевагу.

Але як же йде справа об’єднання всіх біблійних віруючих з Богом через Ісуса Христа, ГОСПОДА нашого, як Главою Церкви?

Хто з усіх відповідальних осіб у багатьох християнських місіях, аж до всесвітньо відомих проповідників добробуту і мільйонів слухачів, дійсно готується до близького повернення Христа? Виклик для кожного окремо звучить так:- Назад, до Бога! Назад, до початку! Назад, до вічно-перебуваючого Cлова, яке вийшло з Єрусалиму! Хто ж тепер встане на сторону Бога, візьме тільки Слово, як прикладний шнур і не стане укладати ніяких компромісів?

Ісаї довелося звернутися: “Хто повірив нашому сповіщенню і кому відкрилася рука ГОСПОДНЯ?” (Іс. 53:1). Також і Павло зробив такий висновок: “Але звичайно не всі були слухняні благій звістці, бо Ісая говорить: Господи, хто повірив нашій звістці?” (Рим. 10:16) Хто може вірити так як говорить Писання? Хто визнає слово Боже і дозволяє поправляти себе? Кожен повинен особисто для себе вирішити, чи дотримуватися йому абсолютно небіблійного віросповідання, або визнавати істинне сповідання апостолів і пророків. Немає ніякої користі від зміни однієї релігії на іншу, або від зміни однієї церкви на іншу. Слово Боже повинне як насіння (Лук. 8:11) прийматися в серце і робити через Духа Божого, і відродження в кожному особисто нове, вічне життя (Йоан. 3:7; 1Петр. 1:23). Усе це дуже серйозно і ми повинні прийняти таке рішення, з яким ми перейдемо у вічність.

Всі, які знаходять милість перед Богом, перевіряють себе, чи так воно у них, як сказав наш ГОСПОДЬ: “Але прийде час, так, він тепер уже прийшов, в який істинні прихильники поклонятимуться Отцю в Дусі і в істині, бо таких прихильників хоче мати Отець. Бог є Дух і ті що поклоняються Йому повинні поклонятися Йому в Дусі і істині.” (Йоан. 4:23-24). Хто не поклоняється Богові правдиво у Дусі істини і згідно із словом істини, той молиться повз Бога, як написано: “Народ цей шанує Мене тільки вустами, а серце далеко віддалене від Мене, але марно вони шанують Мене, тому що учать вченням, які є людськими правилами.” (Матв. 15:8-9; Марк. 7:6-7).

На закінчення треба ще раз підкреслити, що істинне віросповідання і істинне вчення записані тільки у Біблії, і ми повинні перевірити себе перед Богом, чи визнаємо ми Ісуса Христа Главою Церкви і чи повертаємося ми до того вчення апостолів, яке вийшло з Єрусалиму, або ми дотримуємося того, яке вийшло від державної церкви в Римській Імперії? Чи вважаємо ми дійсним тільки слово Боже, або ми перебуваємо в релігійних переданнях? До всіх нас звернено наступне попередження: “Сьогодні, коли ви чуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших!” (Євр. 4:7). Хто має вуха, той слухай, що Дух Божий говорить усім в Церкві Ісуса Христа! Бо так сім раз написано в Одкровенні (гл. 2 і 3).

Сьогодні усі теологи знають, що Йоан Хреститель був обітованим пророком (Іс. 40:3; Мал. 3:1), який приготував шлях ГОСПОДОВІ, але був не прийнятий книжниками: “…а фарисеї і законовчителі відкинули спасаючу Божу волю для своєї особи, не хрестившись від нього.” (Лук. 7:30). Чи не повторюється тепер те ж саме, що сталося і тоді? У Лук. 19:44 Відкупитель навіть плакав про Єрусалим і сказав: “…за те що ти не впізнав часу милостивого відвідування твого”. Чи не відкидають і сьогодні спасаюче Боже рішення ті, які відмовляються вірити і хреститися по Біблії? Цього, звичайно ж недостатньо, щиро молитися за релігійною традицією в “Отче наш”: “…Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя…”, якщо люди зовсім не думають про те, щоб творити волю Божу, яка була відкрита тільки в слові Божому.

Чи не повторюється у наш час і те, що ГОСПОДЬ сказав тоді: “Горе вам законовчителям! Бо ви відняли ключ до пізнання спасіння; ви самі не увійшли і перешкодили увійти тим, які хотіли увійти.” (Лук. 11:52). Чи не будують усі своє власне царство і свою власну церкву? Чи не мають усі своїх програм? А що ж з тими, які з’являлися починаючи з реформації і аж до пятидесятницького руху, і які все ще сповіщають своє власне євангеліє?

Всесвітня церква прагне до релігійної єдності всіх християнських віросповідань і врешті-решт до єдності всіх релігій під керівництвом глави, як всесвітнього авторитету, посилаючись на Йоан. 17: “…щоб усі вони були одно!” Папа Франциск, заступницьки, вибачився перед усіма інаковіруючими, починаючи від вальденсів і до пятидесятницького руху, які колись переслідувалися католицькою церквою. Так, більше не повинно підкреслюватися те що розділяє, а те, що тільки об’єднує всіх, тобто загальне визнання приналежності до “триєдиного бога”. Об’єднання церков, з поглядом на 500-річний ювілей реформації в 2017 році, має абсолютну перевагу.

Але як же йде справа об’єднання всіх біблійних віруючих з Богом через Ісуса Христа, ГОСПОДА нашого, як Главою Церкви?

Хто з усіх відповідальних осіб у багатьох християнських місіях, аж до всесвітньо відомих проповідників добробуту і мільйонів слухачів, дійсно готується до близького повернення Христа? Виклик для кожного окремо звучить так:- Назад, до Бога! Назад, до початку! Назад, до вічно-перебуваючого Cлова, яке вийшло з Єрусалиму! Хто ж тепер встане на сторону Бога, візьме тільки Слово, як прикладний шнур і не стане укладати ніяких компромісів?

Ісаї довелося звернутися: “Хто повірив нашому сповіщенню і кому відкрилася рука ГОСПОДНЯ?” (Іс. 53:1). Також і Павло зробив такий висновок: “Але звичайно не всі були слухняні благій звістці, бо Ісая говорить: Господи, хто повірив нашій звістці?” (Рим. 10:16) Хто може вірити так як говорить Писання? Хто визнає слово Боже і дозволяє поправляти себе? Кожен повинен особисто для себе вирішити, чи дотримуватися йому абсолютно небіблійного віросповідання, або визнавати істинне сповідання апостолів і пророків. Немає ніякої користі від зміни однієї релігії на іншу, або від зміни однієї церкви на іншу. Слово Боже повинне як насіння (Лук. 8:11) прийматися в серце і робити через Духа Божого, і відродження в кожному особисто нове, вічне життя (Йоан. 3:7; 1Петр. 1:23). Усе це дуже серйозно і ми повинні прийняти таке рішення, з яким ми перейдемо у вічність.

Всі, які знаходять милість перед Богом, перевіряють себе, чи так воно у них, як сказав наш ГОСПОДЬ: “Але прийде час, так, він тепер уже прийшов, в який істинні прихильники поклонятимуться Отцю в Дусі і в істині, бо таких прихильників хоче мати Отець. Бог є Дух і ті що поклоняються Йому повинні поклонятися Йому в Дусі і істині.” (Йоан. 4:23-24). Хто не поклоняється Богові правдиво у Дусі істини і згідно із словом істини, той молиться повз Бога, як написано: “Народ цей шанує Мене тільки вустами, а серце далеко віддалене від Мене, але марно вони шанують Мене, тому що учать вченням, які є людськими правилами.” (Матв. 15:8-9; Марк. 7:6-7).

На закінчення треба ще раз підкреслити, що істинне віросповідання і істинне вчення записані тільки у Біблії, і ми повинні перевірити себе перед Богом, чи визнаємо ми Ісуса Христа Главою Церкви і чи повертаємося ми до того вчення апостолів, яке вийшло з Єрусалиму, або ми дотримуємося того, яке вийшло від державної церкви в Римській Імперії? Чи вважаємо ми дійсним тільки слово Боже, або ми перебуваємо в релігійних переданнях? До всіх нас звернено наступне попередження: “Сьогодні, коли ви чуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших!” (Євр. 4:7). Хто має вуха, той слухай, що Дух Божий говорить усім в Церкві Ісуса Христа! Бо так сім раз написано в Одкровенні (гл. 2 і 3).