Єврейська, християнська і магометанська релігії іменуються монотеїзмом, це означає: що вони вірять в Єдиного Бога. Та все ж знання про Бога у них абсолютно різні; їх навчання і надії різко суперечать одне одному.

Як могли вийти такі різні розвитки, якщо була одна вихідна точка? Хіба Бог неясно виразився? Але чому євреї, носії Божих свідчень, не пізнали Його одкровення? Чому християни неправильно зрозуміли Його одкровення; чому магометяни зовсім відкинули Його одкровення? Бог дав усеосяжне свідоцтво про Самого Себе. Необхідно, проте, відрізнити свідоцтво Писання, дане через усіх Божих пророків в досконалій узгодженності, від того, що зробили книжники і мудреці з Писання. Для істинно віруючої людини дійсно тільки те, що Бог сказав у Своєму Слові. Те, що люди говорять про Бога і Його Слово, привело якраз до різних релігій. Господь хоче нам Себе представити так, як Він є.

У Книзі пророка Ісаї написане: “А Мої свідки, говорить Господь, ви і раб Мій, Якого Я обрав, щоб ви пізнали і вірили Мені, і розуміли що це Я: раніше Мене не було Бога, і після Мене не буде. Я, Я Господь, і немає Спасителя окрім Мене.” (Іc. 43:10-11) Істинний свідок повинен бачити, чути і бути присутнім, коли відбувається справа, якщо він хоче дати свідоцтво. Пророки були ті до яких приходило слово; Бог їх використовував, щоб вони свідчили про те, що бачили, чули і пережили. Народ ізраїльський колективно названий в Писанні, як раб і свідок. Він був обраний через Авраама, Ісаака і Іакова, щоб нести свідоцтво Боже – найсвятіший скарб віри. Церква має завдання, щоб свідчити про одкровення і здійснення найбільшої таємниці Божої.

Про Йоана Хрестителя написано: “Була людина, послана від Бога; ім’я йому Йоан. Він прийшов для свідоцтва, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього. Він не був світло, але був посланий, щоб свідчити про Світло” (Йоан. 1:6-8) Найбільший свідок був Сам Господь, бо Він міг сказати: “Той що приходить з небес вищий за усіх, і що Він бачив і чув, про те і свідчить; і ніхто не приймає свідоцтва Його. Той що прийняв Його свідоцтво цим ствердив, що Бог істинний.” (Йоан. 3:31-33)

Майже такі ж слова, написані в Ic. 43 гл. відносно свідоцтва, були спрямовані до апостолів, які чули і бачили все, що відбувалося тоді: “…і будете Мені свідками в Єрусалимі і по усій Іудеї і Самарії і навіть до краю землі…” (Діян. 1:8) Апостоли і окремо затвердили ці факти. Йоан пише: “Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали, і що відчували руки наші, про Слово Життя, – …сповіщаємо вам…” (1. Йоан. 1:1-3) Петро говорить: “…але бувши очевидцями Його величі” (2. Пет. 1:16).

Гармонія Старого і Нового Заповітів і досконала узгодженість пророків і апостолів дивовижна. Завжди говорить і діє Єдиний істинний Бог. Йоанн пише: “Який свідчив Слово Боже і свідоцтво Ісуса Христа, і що він бачив” (Откр. 1:2). Пророки і апостоли не говорили: “Я думаю… я припускаю…” чи “Можливо…” – в їх словах і свідченнях була абсолютна упевненість, бо вони чули, бачили і пережили.

У цьому викладі ми не займатимемося тим, що говорили, писали і тлумачили теологи, але тільки тим, що написано у Священному Писанні, бо тільки воно є дійсною основою. Твердження, що ніхто не може розуміти Біблію, є невірним; але чинно те, що написано в 1 Кор. 2:14: “Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, тому що він вважає це безумством; і не може розуміти, тому що про це потрібно судити духовно”.

Дійсно віруючих наставляє Дух згідно Йоана 16:13 в досконале слово істинни: “Коли ж прийде Він, Дух Істинни, то наставить вас на всяку істину”. Слово Боже дійсне і нині: “Бо всі, водимі Духом Божим, вони – сини Божі.” (Рим. 8:14) Людський дух до цього “виміру” не має доступу. У 1. Кор 2:10 пише Павло: “ А нам Бог відкрив це Духом Своїм; бо Дух все проникає, і глибини Божі”. Через Слово Боже Бог нам викладає таємну, сокровенну премудрість (1. Кор. 2:7).

Від вічності Бог, який у Своїй суті є Духом (Иоан. 4:24), був у Своїй первісній повноті прихований. У 1 Тим. 6:16 написано: “… Єдиний, що має безсмертя, Який живе в неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може”. Вічність не має початку, тому і ніколи не закінчиться. Коли Бог з вічності “вийшов”, настав час. Біблія називає цей момент “Початком”. На початку Бог вийшов з невидимої первісної повноти в духовно – тілесну видиму форму.

У Бутт. 1:1 написано: “На початку створив Бог небо і землю”. Спершу створив Бог небо і все, що небо наповнює; потім землю і море, і все що в них. Спершу ця планета була порожня; на землі не було ні світла, ні життя; пітьма була навкруги. Тоді Він сказав всемогутнє Слово: “ Нехай буде світло – і стало світло”. Все відбувалося через могутність Його висловленого Слова, бо Його Слово має творчу силу (Євр. 11:3). Величне творіння Всесвіту дає нам величезне свідоцтво про велич Творця.

Нехай ніхто не намагається пояснити або досліджувати Бога своїм розумом. Він вищий за усі знання і усе збагненне. Написано: “Небо і небо небес не вміщують Тебе”. (3Цар. 8:27) У Ic. 66:1 читаємо: “Так говорить Господь: Небо – престол Мій, а земля – підніжжя ніг Моїх”. Всемогутній наповнює Всесвіт, Він скрізь є присутнім. Він не невідомий і не безіменний Бог, але Він від початку різноманітним чином сповіщав Себе людям.

У Старому Завіті ми передусім зустрічаємо єврейське слово “Elohim” (Елохім), яке переведене в нашій Біблії словом “Бог”. Слово “Елохім” містить в собі усі ті властивості, якими відкрив себе Бог. Він відкрив Себе Творцем, Власником, Спасителем і т. д. “El (Ел), Elah (Елах)” або “Elohim” (Елохім) означає Бога. У Бутт. 14:18 Бог відкрив себе, як “El Elyon”, що означає “Бог Всевишній”. Аврааму представив себе Бог, як “El Shaddai (Ель Шаддай)” (Бутт. 17:1), що означає “Опікун, Зміцнюючий, Всеблаготворитель”. Тільки у книзі Йова це слово написане тридцять один раз, єврейське слово “El Olam” (Бутт. 21:33) означає “Вічний Бог”. Слово “El Gibbor” (Іc. 9:6) означає “Могутній (міцний) Бог”.

Це останнє позначення має незвичайне значення, оскільки воно є складовою частиною обіцяння, що відноситься до Спасителя, і дає неспростовний доказ Його Божества: “Бо немовля народилося нам; Син даний нам; володарювання на раменах Його, і наречуть Ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог міцний (євр. El Gibbor), Батько вічності, Князь миру”. Як ми це бачимо, свідоцтво Боже і Його пророків єдині, і свідчать про те, що Бог Сам хотів прийти і стати Еммануїлом, що означає “з нами Бог” (Іc. 7:14; Мат. 1:22-23).

У зв’язку із словом “Elohim” (Елохім) використовується і слово “Jahweh” (євр. JHWH) (Яхве). “Jahweh” (Яхве) означає “Вічно перебуваючий”, “Я – Є” і в нашій Біблії означає “Господь”.

У Бутт. 1 ми знаходимо тільки назву “Елохім”. Там повідомлено, що Бог створив людину по образу Своєму, тобто в духовно – тілесній формі. У Бутт. 2:4 ми вперше зустрічаємо назву “Господь Бог”. Це має зв’язок і відношення до створеної із землі тілесної людини.

Але тільки в дні Мойсея, коли Бог діями став Спасителем, Він сповістив це ім’я і відкрив значення імені: “І говорив Бог Мойсеєві, і сказав йому: Я Господь (Jahweh). Я З`являвсь Авраамові, Ісаакові і Іаковові з ім’ям “Бог Всемогутній (El Shaadai)”; а з ім’ям Моїм “Господь (Елохім – Яхве) “ не відкрився їм” (Вих. 6:2-3). Пророк Мойсей знав, що “Елохім” сповістив Себе назвою “Яхве” у видимій формі; і коли Мойсей писав “П`ять книг” Біблії, він завжди правильно використовував Божі назви. Народ Ізраїльський був врятований згідно з обіцянням, даним Аврааму (Бутт. 15:13-16). Тому у зв’язку із звільненням Ізраїлю використано ім’я “Яхве (Господь) “ (Вих. 3:12). “Яхве” – заповітне ім’я Господа Бога в Старому Завіті. У цьому імені отримував Ізраїль благословення. (Числ. 6:22-27)

Як “Елохім” має різні назви, що відповідають різноманіттю властивостей Його, так воно і з ім’ям “Яхве (Господь)”: Яхве – Ірі – “Господь угледить (піклується)” (Бутт. 22:7-14); Яхве – Рафа – “Господь цілитель” (Вих. 15:26); Яхве – Ніссі – “Господь прапор мій” (Вих. 17:8-15); Яхве – Шалом – “Господь наш мир” (Судд. 6. 24); Яхве – Цидкену – “Господь – праведність, виправдання наше” (Єр. 23:6); Яхве – Шаммах – Господь присутній там” (Єз. 48:35); Яхве – Саваоф – “Господь воїнств небесних” (1Цар. 1:3). У цих назвах виражені властивості Господа Бога; якщо з`єднати ці сім назв разом, то отримаємо усеосяжну картину Його.

Народ ізраїльський до сьогоднішнього дня вживає в своїх молитвах тільки слова “Адонай” і “Елохім”. Вони, ймовірно, посилаються на слова з Амоса 6:10: “Мовчи, бо не годиться згадувати імені “Яхве”(Господня)”. “Адонай” означає “Господь, Учитель і Володар”. Так неодноразово названий Христос в Новому Завіті, наприклад, в Йоан. 13:13; Лук. 6:46. Зі словом “Адонай» не комбінуються імена, як зі словами “Елохім” і “Яхве”. У тексті оригіналу Вих. 4:10 написано: “І сказав Мойсей Яхве: O, Адонай! Людина я не красномовна …” Мойсей усвідомлював, що Бог його призначив на служіння, тому назвав він Господа Адонай. Це означає відношення між Господом – Володарем і тими, які виконують Його веління.

Не Яхве відкрився Елохімом, але Елохім сповістив Себе ім’ям Яхве. Так говорив і діяв Бог на протязі всього періоду Старого Завіту. Всемогутній Бог зустрічає нас, як Господь. Це має велике значення щодо Його одкровення в Новому Завіті. Син не відкрив Себе, як Батько, але Батько з’явився в Сині. Це одкровення Бога.

Ніхто з пророків або апостолів не вірив, що є кілька осіб Божества; навпаки – вони підкреслювали, що є тільки один Бог. Бог наказав Мойсеєві написати: “Слухай Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний. І люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією силою твоєю” (Втор. 6:4-5).

Слово з Втор. 4:35-39 також ясно свідчить: “Тобі було показане це, щоб ти знав, що Господь – то Бог, і немає другого, крім Нього. З неба дав Він чути тобі Свій голос, щоб навчити тебе, а на землі показав тобі Свій великий вогонь, і ти чув Слова Його з середини вогню … І так пізнай сьогодні, і візьми до серця твого, що Господь є Бог на небі вверху і на землі внизу, та й іншого немае, крім Нього.” Є тільки Один Бог, але Він може відкрити Себе на землі і одночасно бути на небі; Він може говорити з неба і одночасно бути на горі Сінай.

У Неєм. 9:13 ми читаємо: “Ти зійшов на гору Сінай, і говорив з ними з небес, і дав їм справедливі суди та правдиві закони, постанови та заповіді добрі.” Ці місця Писання відносяться до подій, коли був даний закон. Господь у вогні зійшов на гору і говорив могутньо. Народ став очевидцем події і жахнувся: “Весь народ бачив та чув громи та полум’я, і ‌‌голос сурми, і гору димлячу і, побачивши те, народ відступив, та й поставали здалека. І сказали до Мойсея: Ти говори з нами, і ми будемо слухати, але нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали.” (Вих. 20:18-19)

Єврейська, християнська і магометанська релігії іменуються монотеїзмом, це означає: що вони вірять в Єдиного Бога. Та все ж знання про Бога у них абсолютно різні; їх навчання і надії різко суперечать одне одному.

Як могли вийти такі різні розвитки, якщо була одна вихідна точка? Хіба Бог неясно виразився? Але чому євреї, носії Божих свідчень, не пізнали Його одкровення? Чому християни неправильно зрозуміли Його одкровення; чому магометяни зовсім відкинули Його одкровення? Бог дав усеосяжне свідоцтво про Самого Себе. Необхідно, проте, відрізнити свідоцтво Писання, дане через усіх Божих пророків в досконалій узгодженності, від того, що зробили книжники і мудреці з Писання. Для істинно віруючої людини дійсно тільки те, що Бог сказав у Своєму Слові. Те, що люди говорять про Бога і Його Слово, привело якраз до різних релігій. Господь хоче нам Себе представити так, як Він є.

У Книзі пророка Ісаї написане: “А Мої свідки, говорить Господь, ви і раб Мій, Якого Я обрав, щоб ви пізнали і вірили Мені, і розуміли що це Я: раніше Мене не було Бога, і після Мене не буде. Я, Я Господь, і немає Спасителя окрім Мене.” (Іc. 43:10-11) Істинний свідок повинен бачити, чути і бути присутнім, коли відбувається справа, якщо він хоче дати свідоцтво. Пророки були ті до яких приходило слово; Бог їх використовував, щоб вони свідчили про те, що бачили, чули і пережили. Народ ізраїльський колективно названий в Писанні, як раб і свідок. Він був обраний через Авраама, Ісаака і Іакова, щоб нести свідоцтво Боже – найсвятіший скарб віри. Церква має завдання, щоб свідчити про одкровення і здійснення найбільшої таємниці Божої.

Про Йоана Хрестителя написано: “Була людина, послана від Бога; ім’я йому Йоан. Він прийшов для свідоцтва, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього. Він не був світло, але був посланий, щоб свідчити про Світло” (Йоан. 1:6-8) Найбільший свідок був Сам Господь, бо Він міг сказати: “Той що приходить з небес вищий за усіх, і що Він бачив і чув, про те і свідчить; і ніхто не приймає свідоцтва Його. Той що прийняв Його свідоцтво цим ствердив, що Бог істинний.” (Йоан. 3:31-33)

Майже такі ж слова, написані в Ic. 43 гл. відносно свідоцтва, були спрямовані до апостолів, які чули і бачили все, що відбувалося тоді: “…і будете Мені свідками в Єрусалимі і по усій Іудеї і Самарії і навіть до краю землі…” (Діян. 1:8) Апостоли і окремо затвердили ці факти. Йоан пише: “Про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали, і що відчували руки наші, про Слово Життя, – …сповіщаємо вам…” (1. Йоан. 1:1-3) Петро говорить: “…але бувши очевидцями Його величі” (2. Пет. 1:16).

Гармонія Старого і Нового Заповітів і досконала узгодженість пророків і апостолів дивовижна. Завжди говорить і діє Єдиний істинний Бог. Йоанн пише: “Який свідчив Слово Боже і свідоцтво Ісуса Христа, і що він бачив” (Откр. 1:2). Пророки і апостоли не говорили: “Я думаю… я припускаю…” чи “Можливо…” – в їх словах і свідченнях була абсолютна упевненість, бо вони чули, бачили і пережили.

У цьому викладі ми не займатимемося тим, що говорили, писали і тлумачили теологи, але тільки тим, що написано у Священному Писанні, бо тільки воно є дійсною основою. Твердження, що ніхто не може розуміти Біблію, є невірним; але чинно те, що написано в 1 Кор. 2:14: “Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, тому що він вважає це безумством; і не може розуміти, тому що про це потрібно судити духовно”.

Дійсно віруючих наставляє Дух згідно Йоана 16:13 в досконале слово істинни: “Коли ж прийде Він, Дух Істинни, то наставить вас на всяку істину”. Слово Боже дійсне і нині: “Бо всі, водимі Духом Божим, вони – сини Божі.” (Рим. 8:14) Людський дух до цього “виміру” не має доступу. У 1. Кор 2:10 пише Павло: “ А нам Бог відкрив це Духом Своїм; бо Дух все проникає, і глибини Божі”. Через Слово Боже Бог нам викладає таємну, сокровенну премудрість (1. Кор. 2:7).

Від вічності Бог, який у Своїй суті є Духом (Иоан. 4:24), був у Своїй первісній повноті прихований. У 1 Тим. 6:16 написано: “… Єдиний, що має безсмертя, Який живе в неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може”. Вічність не має початку, тому і ніколи не закінчиться. Коли Бог з вічності “вийшов”, настав час. Біблія називає цей момент “Початком”. На початку Бог вийшов з невидимої первісної повноти в духовно – тілесну видиму форму.

У Бутт. 1:1 написано: “На початку створив Бог небо і землю”. Спершу створив Бог небо і все, що небо наповнює; потім землю і море, і все що в них. Спершу ця планета була порожня; на землі не було ні світла, ні життя; пітьма була навкруги. Тоді Він сказав всемогутнє Слово: “ Нехай буде світло – і стало світло”. Все відбувалося через могутність Його висловленого Слова, бо Його Слово має творчу силу (Євр. 11:3). Величне творіння Всесвіту дає нам величезне свідоцтво про велич Творця.

Нехай ніхто не намагається пояснити або досліджувати Бога своїм розумом. Він вищий за усі знання і усе збагненне. Написано: “Небо і небо небес не вміщують Тебе”. (3Цар. 8:27) У Ic. 66:1 читаємо: “Так говорить Господь: Небо – престол Мій, а земля – підніжжя ніг Моїх”. Всемогутній наповнює Всесвіт, Він скрізь є присутнім. Він не невідомий і не безіменний Бог, але Він від початку різноманітним чином сповіщав Себе людям.

У Старому Завіті ми передусім зустрічаємо єврейське слово “Elohim” (Елохім), яке переведене в нашій Біблії словом “Бог”. Слово “Елохім” містить в собі усі ті властивості, якими відкрив себе Бог. Він відкрив Себе Творцем, Власником, Спасителем і т. д. “El (Ел), Elah (Елах)” або “Elohim” (Елохім) означає Бога. У Бутт. 14:18 Бог відкрив себе, як “El Elyon”, що означає “Бог Всевишній”. Аврааму представив себе Бог, як “El Shaddai (Ель Шаддай)” (Бутт. 17:1), що означає “Опікун, Зміцнюючий, Всеблаготворитель”. Тільки у книзі Йова це слово написане тридцять один раз, єврейське слово “El Olam” (Бутт. 21:33) означає “Вічний Бог”. Слово “El Gibbor” (Іc. 9:6) означає “Могутній (міцний) Бог”.

Це останнє позначення має незвичайне значення, оскільки воно є складовою частиною обіцяння, що відноситься до Спасителя, і дає неспростовний доказ Його Божества: “Бо немовля народилося нам; Син даний нам; володарювання на раменах Його, і наречуть Ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог міцний (євр. El Gibbor), Батько вічності, Князь миру”. Як ми це бачимо, свідоцтво Боже і Його пророків єдині, і свідчать про те, що Бог Сам хотів прийти і стати Еммануїлом, що означає “з нами Бог” (Іc. 7:14; Мат. 1:22-23).

У зв’язку із словом “Elohim” (Елохім) використовується і слово “Jahweh” (євр. JHWH) (Яхве). “Jahweh” (Яхве) означає “Вічно перебуваючий”, “Я – Є” і в нашій Біблії означає “Господь”.

У Бутт. 1 ми знаходимо тільки назву “Елохім”. Там повідомлено, що Бог створив людину по образу Своєму, тобто в духовно – тілесній формі. У Бутт. 2:4 ми вперше зустрічаємо назву “Господь Бог”. Це має зв’язок і відношення до створеної із землі тілесної людини.

Але тільки в дні Мойсея, коли Бог діями став Спасителем, Він сповістив це ім’я і відкрив значення імені: “І говорив Бог Мойсеєві, і сказав йому: Я Господь (Jahweh). Я З`являвсь Авраамові, Ісаакові і Іаковові з ім’ям “Бог Всемогутній (El Shaadai)”; а з ім’ям Моїм “Господь (Елохім – Яхве) “ не відкрився їм” (Вих. 6:2-3). Пророк Мойсей знав, що “Елохім” сповістив Себе назвою “Яхве” у видимій формі; і коли Мойсей писав “П`ять книг” Біблії, він завжди правильно використовував Божі назви. Народ Ізраїльський був врятований згідно з обіцянням, даним Аврааму (Бутт. 15:13-16). Тому у зв’язку із звільненням Ізраїлю використано ім’я “Яхве (Господь) “ (Вих. 3:12). “Яхве” – заповітне ім’я Господа Бога в Старому Завіті. У цьому імені отримував Ізраїль благословення. (Числ. 6:22-27)

Як “Елохім” має різні назви, що відповідають різноманіттю властивостей Його, так воно і з ім’ям “Яхве (Господь)”: Яхве – Ірі – “Господь угледить (піклується)” (Бутт. 22:7-14); Яхве – Рафа – “Господь цілитель” (Вих. 15:26); Яхве – Ніссі – “Господь прапор мій” (Вих. 17:8-15); Яхве – Шалом – “Господь наш мир” (Судд. 6. 24); Яхве – Цидкену – “Господь – праведність, виправдання наше” (Єр. 23:6); Яхве – Шаммах – Господь присутній там” (Єз. 48:35); Яхве – Саваоф – “Господь воїнств небесних” (1Цар. 1:3). У цих назвах виражені властивості Господа Бога; якщо з`єднати ці сім назв разом, то отримаємо усеосяжну картину Його.

Народ ізраїльський до сьогоднішнього дня вживає в своїх молитвах тільки слова “Адонай” і “Елохім”. Вони, ймовірно, посилаються на слова з Амоса 6:10: “Мовчи, бо не годиться згадувати імені “Яхве”(Господня)”. “Адонай” означає “Господь, Учитель і Володар”. Так неодноразово названий Христос в Новому Завіті, наприклад, в Йоан. 13:13; Лук. 6:46. Зі словом “Адонай» не комбінуються імена, як зі словами “Елохім” і “Яхве”. У тексті оригіналу Вих. 4:10 написано: “І сказав Мойсей Яхве: O, Адонай! Людина я не красномовна …” Мойсей усвідомлював, що Бог його призначив на служіння, тому назвав він Господа Адонай. Це означає відношення між Господом – Володарем і тими, які виконують Його веління.

Не Яхве відкрився Елохімом, але Елохім сповістив Себе ім’ям Яхве. Так говорив і діяв Бог на протязі всього періоду Старого Завіту. Всемогутній Бог зустрічає нас, як Господь. Це має велике значення щодо Його одкровення в Новому Завіті. Син не відкрив Себе, як Батько, але Батько з’явився в Сині. Це одкровення Бога.

Ніхто з пророків або апостолів не вірив, що є кілька осіб Божества; навпаки – вони підкреслювали, що є тільки один Бог. Бог наказав Мойсеєві написати: “Слухай Ізраїлю: Господь, Бог наш, Господь єдиний. І люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією силою твоєю” (Втор. 6:4-5).

Слово з Втор. 4:35-39 також ясно свідчить: “Тобі було показане це, щоб ти знав, що Господь – то Бог, і немає другого, крім Нього. З неба дав Він чути тобі Свій голос, щоб навчити тебе, а на землі показав тобі Свій великий вогонь, і ти чув Слова Його з середини вогню … І так пізнай сьогодні, і візьми до серця твого, що Господь є Бог на небі вверху і на землі внизу, та й іншого немае, крім Нього.” Є тільки Один Бог, але Він може відкрити Себе на землі і одночасно бути на небі; Він може говорити з неба і одночасно бути на горі Сінай.

У Неєм. 9:13 ми читаємо: “Ти зійшов на гору Сінай, і говорив з ними з небес, і дав їм справедливі суди та правдиві закони, постанови та заповіді добрі.” Ці місця Писання відносяться до подій, коли був даний закон. Господь у вогні зійшов на гору і говорив могутньо. Народ став очевидцем події і жахнувся: “Весь народ бачив та чув громи та полум’я, і ‌‌голос сурми, і гору димлячу і, побачивши те, народ відступив, та й поставали здалека. І сказали до Мойсея: Ти говори з нами, і ми будемо слухати, але нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали.” (Вих. 20:18-19)