Христос прийшов щоб виконати досконалу волю Божу, Він названий в приниженні рабом Господнім. В Іс. 42:1 ми читаємо: “Ось Раб Мій, якого Я тримаю за руку, обраний Мій, до якого благоволить душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього і Він суд проголосить народам.” (Німецький переклад) Дух Божий зійшов на Христа, тому що Він мав благовоління Боже. Потім Він почав Своє служіння. В Лук. 4 Господь читав місце з Іс. 61:1-2: “Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене лікувати розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення і в’язням відчинити в’язницю, проповідувати літо Господнє …” В Іс. 42:6-7 написано: “Я, Господь, покликав Тебе в справедливості і буду міцно тримати за руку, і зберігати Тебе, і дам Я Тебе заповітом народові, в Світло народам, щоб очі відкрити незрячим, щоб вивести в’язнів і тих хто перебуває в темряві – з темниці.” Виконання цього кожен може побачити читаючи в Матв. 12:15-21. Ще сьогодні діє те, що Він тоді сказав: “Тростини надламаної не доломить і гнота тліючого не погасить, аж поки не доведе право до перемоги і на ім’я Його будуть надіятися всі народи.”

У книзі пророка Ісаї від розд. 52:13 до розд. 53:12 описаний відкупитель як Раб, і Його шлях через Гефсиманію на Голгофу: “… немає в Ньому ні виду, ні величі, і ми бачили Його, і не було в Ньому виду, який привертав би нас до Нього. Він був знехтуваний і принижений перед людьми, чоловік болі, що зазнав недуги, і ми відвертали від Нього лице своє. Він був зневажаємим і ми не цінували Його”. У наступних віршах описане “ядро” справи спасіння: “Але Він взяв на себе наші немочі і поніс наші хвороби, а ми ж гадали, що Його покарано, що Він побитий и принижений Богом. Але Він поранений був за гріхи наші і мучений за беззаконня наші; кара за весь світ була на Ньому і ранами Його ми зцілилися”. Також в Пс. 129:3 є пророче слово про Його страждання: “На хребті моєму орачі орали, довгі борозни поробили.” В Іс. 50:6 ми читаємо: “І дав хребет Мій тим, хто б’є, а щоки Мої вражаючим, обличчя Мого не сховав від ганьби та від плювання”.

Месія прийняв образ раба, незбагненно для нас принизив і упокорив Себе; з Ним обходилися як зі злочинцем. У Марк. 14:65 написано: “Тоді деякі стали плювати на Нього і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: – Пророкуй. А й слуги били Його по щоках.” У розділі 15 написано про Його бичування, про терновий вінок, про глузування, які Він перетерпів. У вірші 28 пояснюється: “І збулося Писання: – і до злочинців зараховано Його”.

В Іс. 53:11 пояснюється, чому наш Спаситель прийняв на Себе все це: “На подвиг душі Своєї Він буде споглядати вдоволено, через пізнання Його Він, Праведник, Раб Мій, оправдає багатьох, і гріхи їх на собі понесе.” Ми були винні, заслужили смерть, але Він зайняв наше місце. Ми були залишені Богом. Коли Він висів на хресті, став кликати Він замість нас: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” Давид через Духа пророчо сказав ці слова в Пс. 22: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Ти покинув Мене? (вірш 2) “Всі що бачать Мене, лаються над мною …” (вірш 8) “Бо пси оточили Мене і лиходіїв зграя мене оточила, пробили руки і ноги Мої. Можна було б перелічити всі кості Мої, а вони дивляться і роблять видовище з Мене! Ділять для себе одежу Мою, а про хітон Мій жеребка вони кидають. “ (вірш 17-19)

О як чітко виповнилося понад сто пророчих висловів про Месію з Старого Завіту! Через Його страждання і смерть Він нас спас, забрав ворожнечу між нами і Богом, і зробив нас новими людьми, та “співгромадянами святим і своїми Богу” (Еф. 2:13-17).

Як Раб, Він не приймав назву “Учитель благий”. Він сказав одному із знатних: “Що ти називаєш Мене благим? Ніхто не є благим, крім Бога Самого” (Лук. 18:18 -19). Він сказав: “Не приймаю Я слави від людей … Як ви можете вірувати, коли один від одного приймаєте славу, а слави, яка від єдиного Бога, не шукаєте?” (Йоан. 5:41-44) Він прийшов, щоб виконати волю Божу, тому він сказав: “… Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; … бо Я завжди роблю те, що Йому до вподоби.” (Йоан. 8:29) Як Раб, Він прийшов, щоб служити, тому Він сказав: “Син Людський не для того прийшов щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою для відкуплення за багатьох.” (Матв. 20:28)

Першопочаткова церква застосовувала назву “Раб” навіть в своїх молитвах: “Бо по істині зібралися в місці оцім проти Святого Раба Твого Ісуса, що Його помазав Ти, Ірод та Понтій Пилат з поганами та з народом Ізраїлевим, щоб зробити те, чому бути визначила рука Твоя та рішення Твоє.” (німецький переклад) Під керівництвом Святого Духа люди завжди вірне говорили, молилися, писали і робили. Розуму може інше здаватися неприйнятним, але кожне слово Боже важливо і належить це мати на увазі. О, нехай увійдуть ще багато в біблійну церкву Божу, де здійснюються тут на землі Божі думки, слова і дії! Як сповнились слова Писання, які стосуються Месії, так повинні здійснитися всі обітниці, які стосуються церкви. Молитва першопочаткової церкви закінчилася так: “І нині, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з повною сміливістю проповідувати слово Твоє, тоді як Ти простягаєш руку на зцілення і на знамення, та чуда, які чинились Ім’ям Святого Сина Твого Ісуса. А як вони молилися, затряслось те місце, де зібрались були, і всі вони сповнились Духом Святим, і почали говорити слово Боже з сміливістю.” (Діян. 4:24-31)

Христос прийшов щоб виконати досконалу волю Божу, Він названий в приниженні рабом Господнім. В Іс. 42:1 ми читаємо: “Ось Раб Мій, якого Я тримаю за руку, обраний Мій, до якого благоволить душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього і Він суд проголосить народам.” (Німецький переклад) Дух Божий зійшов на Христа, тому що Він мав благовоління Боже. Потім Він почав Своє служіння. В Лук. 4 Господь читав місце з Іс. 61:1-2: “Дух Господа Бога на Мені, бо Господь помазав Мене благовістити убогим, послав Мене лікувати розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення і в’язням відчинити в’язницю, проповідувати літо Господнє …” В Іс. 42:6-7 написано: “Я, Господь, покликав Тебе в справедливості і буду міцно тримати за руку, і зберігати Тебе, і дам Я Тебе заповітом народові, в Світло народам, щоб очі відкрити незрячим, щоб вивести в’язнів і тих хто перебуває в темряві – з темниці.” Виконання цього кожен може побачити читаючи в Матв. 12:15-21. Ще сьогодні діє те, що Він тоді сказав: “Тростини надламаної не доломить і гнота тліючого не погасить, аж поки не доведе право до перемоги і на ім’я Його будуть надіятися всі народи.”

У книзі пророка Ісаї від розд. 52:13 до розд. 53:12 описаний відкупитель як Раб, і Його шлях через Гефсиманію на Голгофу: “… немає в Ньому ні виду, ні величі, і ми бачили Його, і не було в Ньому виду, який привертав би нас до Нього. Він був знехтуваний і принижений перед людьми, чоловік болі, що зазнав недуги, і ми відвертали від Нього лице своє. Він був зневажаємим і ми не цінували Його”. У наступних віршах описане “ядро” справи спасіння: “Але Він взяв на себе наші немочі і поніс наші хвороби, а ми ж гадали, що Його покарано, що Він побитий и принижений Богом. Але Він поранений був за гріхи наші і мучений за беззаконня наші; кара за весь світ була на Ньому і ранами Його ми зцілилися”. Також в Пс. 129:3 є пророче слово про Його страждання: “На хребті моєму орачі орали, довгі борозни поробили.” В Іс. 50:6 ми читаємо: “І дав хребет Мій тим, хто б’є, а щоки Мої вражаючим, обличчя Мого не сховав від ганьби та від плювання”.

Месія прийняв образ раба, незбагненно для нас принизив і упокорив Себе; з Ним обходилися як зі злочинцем. У Марк. 14:65 написано: “Тоді деякі стали плювати на Нього і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: – Пророкуй. А й слуги били Його по щоках.” У розділі 15 написано про Його бичування, про терновий вінок, про глузування, які Він перетерпів. У вірші 28 пояснюється: “І збулося Писання: – і до злочинців зараховано Його”.

В Іс. 53:11 пояснюється, чому наш Спаситель прийняв на Себе все це: “На подвиг душі Своєї Він буде споглядати вдоволено, через пізнання Його Він, Праведник, Раб Мій, оправдає багатьох, і гріхи їх на собі понесе.” Ми були винні, заслужили смерть, але Він зайняв наше місце. Ми були залишені Богом. Коли Він висів на хресті, став кликати Він замість нас: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?” Давид через Духа пророчо сказав ці слова в Пс. 22: “Боже Мій, Боже Мій, нащо Ти покинув Мене? (вірш 2) “Всі що бачать Мене, лаються над мною …” (вірш 8) “Бо пси оточили Мене і лиходіїв зграя мене оточила, пробили руки і ноги Мої. Можна було б перелічити всі кості Мої, а вони дивляться і роблять видовище з Мене! Ділять для себе одежу Мою, а про хітон Мій жеребка вони кидають. “ (вірш 17-19)

О як чітко виповнилося понад сто пророчих висловів про Месію з Старого Завіту! Через Його страждання і смерть Він нас спас, забрав ворожнечу між нами і Богом, і зробив нас новими людьми, та “співгромадянами святим і своїми Богу” (Еф. 2:13-17).

Як Раб, Він не приймав назву “Учитель благий”. Він сказав одному із знатних: “Що ти називаєш Мене благим? Ніхто не є благим, крім Бога Самого” (Лук. 18:18 -19). Він сказав: “Не приймаю Я слави від людей … Як ви можете вірувати, коли один від одного приймаєте славу, а слави, яка від єдиного Бога, не шукаєте?” (Йоан. 5:41-44) Він прийшов, щоб виконати волю Божу, тому він сказав: “… Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; … бо Я завжди роблю те, що Йому до вподоби.” (Йоан. 8:29) Як Раб, Він прийшов, щоб служити, тому Він сказав: “Син Людський не для того прийшов щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою для відкуплення за багатьох.” (Матв. 20:28)

Першопочаткова церква застосовувала назву “Раб” навіть в своїх молитвах: “Бо по істині зібралися в місці оцім проти Святого Раба Твого Ісуса, що Його помазав Ти, Ірод та Понтій Пилат з поганами та з народом Ізраїлевим, щоб зробити те, чому бути визначила рука Твоя та рішення Твоє.” (німецький переклад) Під керівництвом Святого Духа люди завжди вірне говорили, молилися, писали і робили. Розуму може інше здаватися неприйнятним, але кожне слово Боже важливо і належить це мати на увазі. О, нехай увійдуть ще багато в біблійну церкву Божу, де здійснюються тут на землі Божі думки, слова і дії! Як сповнились слова Писання, які стосуються Месії, так повинні здійснитися всі обітниці, які стосуються церкви. Молитва першопочаткової церкви закінчилася так: “І нині, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з повною сміливістю проповідувати слово Твоє, тоді як Ти простягаєш руку на зцілення і на знамення, та чуда, які чинились Ім’ям Святого Сина Твого Ісуса. А як вони молилися, затряслось те місце, де зібрались були, і всі вони сповнились Духом Святим, і почали говорити слово Боже з сміливістю.” (Діян. 4:24-31)