Усі християнські отці церкви, що вийшли з язичництва, більш або менш, та все ж таки перебували під елліністичним впливом культу ідолів і забобонів. Вони очевидно не знали Старого Завіту і не звертали уваги на нього, і тому тлумачили Новий Заповіт за своїм власним розумінням. Вони обзивали євреїв, які не могли прийняти їх вчення про триєдність: “вбивцями Христа і Бога”, переслідували їх і проклинали по нововидуманій формулі “трійці” – “в ім’я Отця, Сина і Святого Духа”. Вже в 321 році їм за допомогою декрету була заборонена субота, якої Сам Бог наказав їм дотримуватися: “Так ізраїльтяни повинні дотримуватися суботи, святкуючи день спокою з роду в рід, як вічний обов’язок. На вічні часи повинна вона бути знаменням між Мною і ізраїльтянами! Бо в шість днів створив Господь небо і землю, а в сьомий день Він святкував і покоївся.” (Вих.31:12-18) Деякі з їх синагог були навіть використані як свинарники. У той час почався церковно-посіяний антисемітизм, який триває аж до нашого часу і який знову і знову переростав в погроми, і досяг свого жахливого апогею в Холокості при третьому Рейху з 1933 по 1945 роки.

На честь “святої триєдності” були скоєні найжорстокіші злочини над незліченними інаковірцями. Під час семи хрестових походах з 1096 по 1270 р. по Р.Х., в ім’я триєдиного бога померли мільйони людей. Папа Урбан ІІ зажадав 27 листопада 1095 року вигнати “невіруючих” з Єрусалиму і опанувати святими місцями, а народ кричав: “Дойс ло вульт!” – “Бог хоче цього!” В п’ятницю, 15 липня 1099 року хрестоносцями була розпочата велика різанина в Єрусалимі; і було убито до 80 000 мусульман, євреїв та інших людей – і усе це “в славу Отця, Сина і Святого Духа!”

Для хрестоносців в основному йшлося про те, щоб покінчити з мусульманським володарюванням в Єрусалимі і встановити церковний авторитет. Приводом для церкви була її особлива увага до так званої “Гробниці Господньої” в центрі міста, хоча порожня гробниця насправді знаходиться поза містом, бо так про це пише євангеліст Йоан: “На місці ж тому, де Він був розіп`ятий, знаходився сад, а в саду була нова гробниця, в якій ще ніхто не був похоронений.” (Йоан. 19:17+41, Mт 27:32). У той час повинен був виникнути під керівництвом Готтфріда Буіллонського новий, християнський світопорядок: “царство Єрусалиму.”

У наступній таблиці ми можемо побачити, скільки загинуло хрестоносців.

(Джерело: Альфред Леппле, Проілюстрована історія церкви)

Про число ж убитих, які стали жертвою так званої “Святої інквізиції” між 13 і 18 століттям, існують різні думки; в усякому разі їх було багато тисяч. Після того, як багато євреїв по всій Європі загинули на вогнищі, а інші втікли, повинні були покинути до 31 липня 1492 року Іспанію усі, хто не хотів перейти в католицьку віру. Потім католицька Іспанія була оголошена “вільною від євреїв.”

Варфоломіївська ніч з 23 на 24 серпня 1572 року, була початком різанини тисяч гугенотів у Франції. В ході контрреформації в 16 і 17 столітті, яка розпочалася з Ігнатія Лойоли (1491-1556 р.р.), тисячі протестантів насильно втратили свою батьківщину, а багато і своє життя. Бо так говорилося знову і знову, “поза церквою немає спасіння”. Чи може взагалі церква, яка заплямована такою великою кров’ю, посилатися на Христа і Бога любові? “На яке ж місто…” – так запитують проповідники пробудження – вказує Откр. 18:24, де написано: “…І в ньому була знайдена кров пророків і святих, і всіх тих, які були убиті на землі”?

При точному порівнянні, в державній церкві, яка виникла в четвертому столітті в Римській Імперії, ніщо не співпадає з Богом, Божим словом і першою Церквою. Особливо після розколу церкви в 1054 році на грецьку східну і латинську західну, з якої пізніше вишла католицька і ортодоксальна церква, які обоє розвинули свої власні традиції, без того, щоб триматися Біблії і того, що сповіщали, чому учили і що практикували як уповноважені апостоли Петро, Йоан, Яков і Павло. Так, наприклад, вони ніколи не зараховували померлих до ліку блаженних або святих. ГОСПОДЬ Сам звертав Свою звістку, а також і дев’ять блаженств в нагірній проповіді (Матв.5), завжди тільки до живих людей: “Але ваші очі блаженні, тому що вони бачать, і ваші вуха, тому що вони чують!” (Матв. 13:16)

Зв’язок з померлими суворо заборонений у Святому Писанні (Лев. 19:31). Марія виконала своє неповторне завдання народження Ісуса Христа і згадується в Діян. 1:14 востаннє разом з 120 людьми, які чекали на злиття Святого Духа в Єрусалимі. Для Церкви Ісуса Христа вона не є ні посередницею, ні заступницею, і в ранньому християнстві ніколи не молилися молитвою “Аве Марія”, бо Святе Писання свідчить тільки про тілесне вознесіння Відкупителя (Лук. 24:50-52; Діян. 1:11), а не про вознесіння Марії.

Усі християнські отці церкви, що вийшли з язичництва, більш або менш, та все ж таки перебували під елліністичним впливом культу ідолів і забобонів. Вони очевидно не знали Старого Завіту і не звертали уваги на нього, і тому тлумачили Новий Заповіт за своїм власним розумінням. Вони обзивали євреїв, які не могли прийняти їх вчення про триєдність: “вбивцями Христа і Бога”, переслідували їх і проклинали по нововидуманій формулі “трійці” – “в ім’я Отця, Сина і Святого Духа”. Вже в 321 році їм за допомогою декрету була заборонена субота, якої Сам Бог наказав їм дотримуватися: “Так ізраїльтяни повинні дотримуватися суботи, святкуючи день спокою з роду в рід, як вічний обов’язок. На вічні часи повинна вона бути знаменням між Мною і ізраїльтянами! Бо в шість днів створив Господь небо і землю, а в сьомий день Він святкував і покоївся.” (Вих.31:12-18) Деякі з їх синагог були навіть використані як свинарники. У той час почався церковно-посіяний антисемітизм, який триває аж до нашого часу і який знову і знову переростав в погроми, і досяг свого жахливого апогею в Холокості при третьому Рейху з 1933 по 1945 роки.

На честь “святої триєдності” були скоєні найжорстокіші злочини над незліченними інаковірцями. Під час семи хрестових походах з 1096 по 1270 р. по Р.Х., в ім’я триєдиного бога померли мільйони людей. Папа Урбан ІІ зажадав 27 листопада 1095 року вигнати “невіруючих” з Єрусалиму і опанувати святими місцями, а народ кричав: “Дойс ло вульт!” – “Бог хоче цього!” В п’ятницю, 15 липня 1099 року хрестоносцями була розпочата велика різанина в Єрусалимі; і було убито до 80 000 мусульман, євреїв та інших людей – і усе це “в славу Отця, Сина і Святого Духа!”

Для хрестоносців в основному йшлося про те, щоб покінчити з мусульманським володарюванням в Єрусалимі і встановити церковний авторитет. Приводом для церкви була її особлива увага до так званої “Гробниці Господньої” в центрі міста, хоча порожня гробниця насправді знаходиться поза містом, бо так про це пише євангеліст Йоан: “На місці ж тому, де Він був розіп`ятий, знаходився сад, а в саду була нова гробниця, в якій ще ніхто не був похоронений.” (Йоан. 19:17+41, Mт 27:32). У той час повинен був виникнути під керівництвом Готтфріда Буіллонського новий, християнський світопорядок: “царство Єрусалиму.”

У наступній таблиці ми можемо побачити, скільки загинуло хрестоносців.

| | | | | --- | --- | --- | | Хрестовий похід | Учасники | Учасники, що дійшли до святої землі | | 1. Хрестовий похід (1096-99) 2. Хрестовий похід (1147-49) 3. Хрестовий похід (1189-92) 4. Хрестовий похід (1202-04) 5. Хрестовий похід (1228-29) 6. Хрестовий похід (1248-54) 7. Хрестовий похід (1270) | 330 000 240 000 350 000 30 000 70 000 25 000 25 000 | 40 000 90 000 280 000 - 60 000 10 000 10 000 | | Всього: | 107 0000 | 490 000 |

(Джерело: Альфред Леппле, Проілюстрована історія церкви)

Про число ж убитих, які стали жертвою так званої “Святої інквізиції” між 13 і 18 століттям, існують різні думки; в усякому разі їх було багато тисяч. Після того, як багато євреїв по всій Європі загинули на вогнищі, а інші втікли, повинні були покинути до 31 липня 1492 року Іспанію усі, хто не хотів перейти в католицьку віру. Потім католицька Іспанія була оголошена “вільною від євреїв.”

Варфоломіївська ніч з 23 на 24 серпня 1572 року, була початком різанини тисяч гугенотів у Франції. В ході контрреформації в 16 і 17 столітті, яка розпочалася з Ігнатія Лойоли (1491-1556 р.р.), тисячі протестантів насильно втратили свою батьківщину, а багато і своє життя. Бо так говорилося знову і знову, “поза церквою немає спасіння”. Чи може взагалі церква, яка заплямована такою великою кров’ю, посилатися на Христа і Бога любові? “На яке ж місто…” – так запитують проповідники пробудження – вказує Откр. 18:24, де написано: “…І в ньому була знайдена кров пророків і святих, і всіх тих, які були убиті на землі”?

При точному порівнянні, в державній церкві, яка виникла в четвертому столітті в Римській Імперії, ніщо не співпадає з Богом, Божим словом і першою Церквою. Особливо після розколу церкви в 1054 році на грецьку східну і латинську західну, з якої пізніше вишла католицька і ортодоксальна церква, які обоє розвинули свої власні традиції, без того, щоб триматися Біблії і того, що сповіщали, чому учили і що практикували як уповноважені апостоли Петро, Йоан, Яков і Павло. Так, наприклад, вони ніколи не зараховували померлих до ліку блаженних або святих. ГОСПОДЬ Сам звертав Свою звістку, а також і дев’ять блаженств в нагірній проповіді (Матв.5), завжди тільки до живих людей: “Але ваші очі блаженні, тому що вони бачать, і ваші вуха, тому що вони чують!” (Матв. 13:16)

Зв’язок з померлими суворо заборонений у Святому Писанні (Лев. 19:31). Марія виконала своє неповторне завдання народження Ісуса Христа і згадується в Діян. 1:14 востаннє разом з 120 людьми, які чекали на злиття Святого Духа в Єрусалимі. Для Церкви Ісуса Христа вона не є ні посередницею, ні заступницею, і в ранньому християнстві ніколи не молилися молитвою “Аве Марія”, бо Святе Писання свідчить тільки про тілесне вознесіння Відкупителя (Лук. 24:50-52; Діян. 1:11), а не про вознесіння Марії.